Не гра, а справжнє випробування для розуму

Шахи – стародавня інтелектуальна настільна гра, що має багатовікову історію і нині є дуже популярною. Поєднуючи елементи спорту, науки та мистецтва, вона має виховне значення: сприяє становленню особистості, вчить логічно мислити і планувати свої дії, розвиває концентрацію уваги й посидючість.

Батьківщиною шахів вважають Індію. Саме тут в 6 столітті з’явився предок шахів – чатуранга. Ця гра мала вже цілком впізнаваний «шаховий» вигляд, але принципово відрізнялася від сучасних шахів двома особливостями: гравців було четверо, а ходи робилися за результатами кидання гральних кубиків.

Згодом чатуранга була запозичена, вдосконалена й перейменована арабами на шатрандж. Тепер гравців було двоє. Від кидання кубиків відмовилися – стали ходити по черзі. Для перемоги вже не треба знищувати всі фігури супротивника, адже араби вигадали поняття «мат» і «пат».

Шатрандж - прототип сучасних шахів

У 8-9 столітті, після завоювання арабами Іспанії, шатрандж поширився також Португалією, Італією та Францією. Гра так сподобалася європейцям, що скоро вона вже була відома у всіх країнах Європи і Скандинавії. Тутешні майстри продовжили вдосконалювати правила – завдяки їм шатрандж перетворився в сучасні шахи.

Цікаво, що християнська церква прирівнювала шахи до азартних ігор і пияцтва. Католицький кардинал Даміані вважав їх «вигадкою диявола», «грою непристойною». Засновник ордена тамплієрів Бернар говорив про необхідність боротися із захопленням шахами. А французький єпископ Аїд Сюллі в 1208 році заборонив монахам «торкатися шахів і мати їх вдома». На Русі православна церква також заборонила гру в шахи під загрозою відлучення від церкви.

Попри заборони шахи ставали дедалі популярнішими, причому більшість духовенства захоплювалася грою не менше, ніж звичайні люди. Зважаючи на це, шахи вилучили з переліку заборонених ігор.

У 1561 році іспанський шахіст Руї Лопес видав перший повний підручник з гри у шахи. Саме на його сторінках розглядаються відомі зараз етапи партії: дебют, мітельшпіль і ендшпіль. Лопес вперше описав характерний вид дебюту – гамбіт, в якому суперник для швидшої перемоги або загострення гри жертвує пішаком чи навіть важливішою фігурою. У 18 столітті французький композитор і один з найсильніших шахістів світу Франсуа-Андре Філідор написав книгу «Аналіз шахової гри», яка стала класикою і витримала понад півсотні перевидань.

Ф.-А. Філідор на поштовій марці Куби (1976 р.)

Шахи – це захоплююча і цікава гра, в яку любили грати багато історичних осіб. Французький імператор Наполеон Бонапарт грав у шахи за першої ж нагоди. Правда, сучасники стверджують, що шахіст він був так собі. Хімік Дмитро Менделєєв і художник Архип Куїнджі теж пристрасно любили шахи. Письменник Лев Толстой не упускав можливості поборотися за шахівницею з ким-небудь із знавців. Як і Фідель Кастро. Любителями шахів є також актор Арнольд Шварценеггер, співак і музикант Рей Чарльз, брати Володимир та Віталій Кличко.

Молодий А. Шварценеггер за грою в шахи

Обожнювали шахи українські митці, філософи, письменники, поети: Михайло Старицький, Григорій Сковорода, Микола Лисенко, Марко Вовчок, Володимир Сосюра, Іван Драч, Павло Загребельний, Іван Ле, Мирослав Скорик, Ліна Костенко.

Якщо ви теж захотіли приєднатися до цієї когорти або давно мріяли навчитися грати в шахи, рекомендуємо почитати книгу Івана Величка «Шахова абетка», яку бібліотека отримала за Програмою поповнення бібліотечних фондів від Українського інституту книги.

Посібник стане чудовим гайдом для дітей та дорослих у світі шахів. З його допомогою ви опануєте правила гри, ознайомитеся з шаховими фігурами та їх розміщенням на шахівниці, навчитеся робити незвичайні ходи фігур та використовувати найпростіші тактичні прийоми. Детальні ілюстрації з поясненнями сприяють легкому й доступному засвоєнню інформації. Для самоперевірки автор підготував практичні завдання, які допоможуть вам виявити прогалини в отриманих знаннях. Обов’язково зверніть увагу на «Шахову абетку», адже вчитися ніколи не пізно!

Величко, Іван. Шахова абетка [Текст] : довідкове видання / І. Величко. – Львів : Апріорі, 2020. – 64 с. : іл.