Писати для дітей завжди складно. Особливо коли йдеться про такі щемкі теми, як Чорнобильська катастрофа. Адже інформацію необхідно подати так, щоб не завдати травми вразливій психіці й не налякати малечу. Здається, українська письменниця Катерина Михаліцина знає, як достукатися до дитячої душі і ненав’язливо донести наймолодшим читачам історичний досвід та помилки минулого.
Переконайтеся в цьому самі, прочитавши оповідання «Квіти біля четвертого», яке з’явилося в нашій бібліотеці завдяки Програмі поповнення бібліотечних фондів від Українського інституту книги. У своєму творі авторка не лише занурює читача в історію, а й торкається теми взаємовідносин поколінь. Цікаво, що на її сторінках є згадка про село Болотне, яке існує і сьогодні, а також видатну його мешканку – художницю Марію Примаченко. Мисткиня відмовилася від евакуації в 1986 році й творила у рідному краю до самої смерті.
Історія розповідає про маленьку Стасю, яка щасливо живе з мамою, татом і прабабусею у великому місті. Стася любить прабабусю, але вважає її дивакуватою, бо вона мовчазна, не спить ночами й зберігає в хусточці якісь трави. Одного разу дівчинка застає стареньку за перебиранням цих трав, і починає цікавитися, для чого вона це робить. Історія, яку повідала прабабуся, вражає Стасю і змушує подивитися на неї іншими очима.
Дівчинка дізнається, хто такі чорнобильці та які тяжкі випробування випали на їхню долю – відірвані від домівки, затавровані «заразними», вони намагалися почати нове життя серед людей, що їх цуралися. Серед цих бідолашних була і Стасина прабабуся. Вона досі тужить за рідним селом, своєю хатиною, виплеканим садочком, улюбленою коровою Лискою й метушливими «рябушечками», яких довелося покинути. Тільки запах полину, що в народі зветься чорнобилем, досі нагадує їй про колишнє щасливе життя. Ось старенька і збирає ці трави, щоб подумки туди вертатися.
Завдяки прабабусі дівчинка занурюється в минуле своєї родини. Так портрет юного солдата в чорній рамці, який Стася колись бачила в бабусиній кімнаті, «оживає». Виявляється, той хлопець – це син прабабусі й насправді він був героєм, адже брав участь в ліквідації наслідків аварії та згодом помер від променевої хвороби.
Дізнається Стася і про талановиту землячку прабабусі – Марію Примаченко. Згадка про неї тішить серце старенької: «Хай яка наша земля поліська і заражена, і спустошена, а даровитих людей родить, і по них, дитинко, її пам’ятатимуть. По них, а не по страхіттях усяких».
Разом зі Стасею юні читачі дізнаються про трагедію на ЧАЕС не лише як про історичний факт. У їхній уяві поставатимуть люди, які стали заручниками «мирного атома»; тварини, що не могли втямити, чому їх покинули на призволяще; ліквідатори, які пожертвували власними життями заради порятунку співвітчизників. Наукові факти, версії причин аварії, політичні інтриги – про це діти довідаються пізніше, а поки що читайте з ними ось такі емоційні історії, аби вони змалку розуміли, до чого призводить зневажливе ставлення до природи і прагнення людини її підкорити.