25 квітня 1986 року було напрочуд тепло й сонячно. Ранок тієї п’ятниці був звичайним для жителів міста Прип’ять: діти йшли в садочок і до школи, батьки поспішали на роботу, бабусі збиралися погомоніти в черзі до магазину чи на лавках біля під’їздів, а дідусі вели запеклу боротьбу на вуличних шахівницях. Навіть домашні улюбленці не передчували біди – коти ліниво грілися на осонні, а песики віддано чекали своїх господарів. Це був останній щасливий день молодого й перспективного міста атомників.
Наступного ранку все було, як зазвичай. От тільки, кажуть, вже не чутно було співу птахів і гудіння комах, що ожили після зимових холодів. А в небі над Чорнобильською станцією вився дим. Потім з’явилися вертольоти. Міські автобуси й електрички припинили рух. Прийшли люди в респіраторах і з дозиметрами та щось ніби вишукували у траві. Поливальні машини розповзлися містом, вулицею прокотився БТР. Міліцейські патрулі повсюди. І ніхто нічого не пояснює, тільки наказують: «Ідіть додому», та майже пошепки: «Позачиняйте кватирки».
А 27 квітня розпочалася поспішна евакуація. Люди хапали тільки необхідне: документи, трохи їжі та одягу. Залишали напризволяще домашніх улюбленців. Вірили, що це ненадовго… Сідали в автобуси звичайними людьми, а виходили – чорнобильцями. Свідками катастрофи, якій згодом присвоїли сьомий, найвищий рівень складності за Міжнародною шкалою ядерних подій.
Відтоді минуло 35 років, а людство, схоже, так і не зробило висновків. Історія стає історією, рани гояться, минуле блякне. Ми продовжуємо нищити планету, забуваючи, що іншого дому в нас немає. Єдина надія – на підростаюче покоління. За ним майбутнє Землі. Але як дітям усвідомити руйнівний вплив людини на довкілля, якщо нині згадка про ті трагічні події – здебільшого формальна? В нагоді стануть книги і бажання батьків прищепити нащадкам почуття відповідальності за власні вчинки, милосердя, повагу до людей та природи.
Книга письменниці Катерини Михаліциної й науковця Станіслава Дворницького «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи» від видавництва «Портал», яку бібліотека отримала за Програмою поповнення бібліотечних фондів від Українського інституту книги, ознайомить підлітків із причинами й наслідками аварії на ЧАЕС, науковими фактами з галузі ядерної енергетики. Емоційно наблизить до подій, які пережили прип’ятчани, а з ними – і весь світ. Зануритися в тогочасну епоху та візуально уявити написане допоможуть ілюстрації студії Сері/граф.
Школярі «пройдуть» крізь головну браму в чорнобильську зону відчуження – КПП «Дитятки» – й опиняться у містечку, що його часто називають машиною часу. Тепер тут кипить життя: працюють декілька магазинів, пошта й автостанція, готель і хостели, навіть є вай-фай. Вахтовим методом у Чорнобиль приїжджають фахівці, які обслуговують ЧАЕС. Живуть тут і «повертанці» - люди переважно похилого віку, які попри заборони повернулися до рідного міста. Поволі сліди тисяч людей, що колись тут проживали, стирає природа.
Далі – КПП «Лелів». Десятикілометрова зона відчуження, найближча до епіцентру аварії. Колись тут було однойменне село з багатовіковою історією та красивими краєвидами. Після аварії на його території зробили біологічний могильник, куди звозили всіх відстріляних домашніх тварин і худобу.
Згодом читачі зблизька поглянуть на Чорнобильську атомну станцію, зокрема на злощасний четвертий енергоблок, ядерний реактор якого вибухнув у ніч із 25 на 26 квітня 1986 року.
Крім віртуальної екскурсії містом-привидом та його околицями, діти довідаються, хто такі сталкери та чому зона відчуження так приваблює туристів. Побачать, яка техніка була задіяна у ліквідації наслідків аварії. Знайдуть відомості, що допоможуть розібратися в принципі роботи АЕС, та дізнаються, які технічні причини ймовірно призвели до катастрофи. Ці та безліч інших пізнавальних фактів містяться на сторінках книги, що буде корисною не лише для підлітків, а й для дорослих, адже Чорнобильська трагедія розглядається авторами в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому й політичному.